Ізюмська загальноосвітня школа I-III ступенів № 12
Ізюмської міської ради Харківської області

ІСТОРІЯ ШКОЛИ

Школа №12

Відкриття середньої школи № 12 в м. Ізюмі в 1936 році стало одним з епізодів проведення в життя державної політики в області народної освіти.

У 1934 році в СРСР встановлювалися три типи загальноосвітніх шкіл: початкова (чотирирічний курс навчання), неповна середня (семирічний), середня (десятирічна). В роки II п'ятирічки закінчився перехід до загальної обов'язкової початкової освіти, а в містах - до загальної семирічної. У навчальних закладах країни і нашої республіки йшли інтенсивні пошуки нових ефективних форм і методів навчання та виховання підростаючого покоління.

Країна переживала значні труднощі: брак матеріальних засобів і ресурсів, значна частина викладачів мала недостатній рівень освіти, а вчителів з вищою освітою було мало. Тим не менш, держава знаходила засоби і розширювало мережу шкіл та інших навчальних закладів. Ось в такий нелегкий час і була заснована середня школа № 12. Це сталося 20 серпня 1936 року. Основу контингенту тих, що навчалися, склали учні школи № 11 та частина вчителів цієї ж школи перейшли в 12-ту школу. З моменту заснування школа була російськомовною і знаходилась під управлінням відділу шкіл Північно-Донецької залізниці. Тому її часто називали залізничною. Крім того вся історія школи № 12 найтіснішим чином пов'язана із залізницею, підприємствами які її обслуговували - Ізюмським паровозоремонтним (а пізніше - тепловозоремонтним) заводом, станцією Ізюм та іншими. У школі з моменту її створення навчалися і навчаються діти залізничників і учні, які проживали в населених пунктах, розташованих у безпосередній близькості від залізниці.

У 1936 році найстаршим класом в школі був 8-й з 18 учнів, а в наступні роки були відкриті 9-й та 10-й класи.

Школа розташовувалася в дерев'яному двоповерховій будівлі по вулиці Київській. Згодом воно розширилося, стало кращим, в той час в ньому знаходилась загальноосвітня школа I-II ступенів № 8.

Першим директором школи № 12 був призначений Терлецький Леонід Євменович, який пропрацював лише кілька місяців бо змушений був виїхати з м. Ізюма. Новим директором став Кириченко Яків Якович, який раніше був директором залізничного технікуму. Але до цього часу цей технікум був розформований.

Школі № 12 перейшло чимало майна, інвентарю та обладнання цього технікуму. Навчальні кабінети поповнилися меблями, приладами, наочними посібниками, в бібліотеку було передано багато нових книг. Таким чином, школа отримала можливість працювати в кращих умовах.

У передвоєнні роки за короткий термін з різних причин змінилося декілька директорів. Але найважчими роками для школи були роки Великої Вітчизняної війни. У 1941 році в зв'язку з просуванням німецько-фашистських військ і відступом Червоної Армії школа була закрита. У період окупації владою була зроблена спроба відкрити школу № 12, але вже в якості семирічної школи. Однак вона проіснувала всього кілька місяців і знову була закрита.

У 1943 році на території України ще йшли бої, але на Ізюмщині вже була відновлена радянська влада, і школа відновила свою роботу. Відновлювалися на роботі колишні вчителі, але багато хто не повернулися з полів війни. Тому колектив значно оновився. Директором був призначений Єськов Іван Михайлович. Йому як керівникові і всьому колективу доводилося долати значні труднощі щодо налагодження нормальної роботи. Зруйноване народне господарство не могло забезпечити школу предметами першої необхідності. Примітний такий факт. Через брак звичайного паперу навіть найважливіші шкільні документи, - накази, протоколи педрад, зборів – велись на окремих аркушах із зошитів або на аркушах із учнівських щоденників, які потім зшивалися в одну книгу. Люди, що оформлювалися на роботу, одночасно ставилися на постачання, тобто отримували тут же хлібні картки.

З відновленням народного господарства, зростанням добробуту людей поліпшувалося і забезпечення школи наочними посібниками, меблями, літературою. Життя школи, як і розвиток всієї держави, входило в нормальне русло. Школа укомплектовувалася кваліфікованими вчительськими кадрами, поступово завойовувала високий авторитет не тільки в місті, але й серед шкіл Донецької залізниці. У цьому велика заслуга всього колективу і насамперед директора - Єськова Івана Михайловича, який беззмінно керував школою до серпня 1960 року.

Але вже в 50-ті роки у зв'язку із зростанням кількості учнів, збільшенням прийому в 1-й клас (тільки в 1959 році за парти сіло 123 першокласника) постала нова проблема. Школа вимушена була працювати в дві зміни. В кінці 50-х років починається будівництво нової будівлі на 400 учнів поблизу старої будови. На межі 50-60 років в роботі школи відбулися значні зміни.

Запрацювала нова будівля по вулиці Педагогічній, де розмістилися 5-10-і класи, а початкові класи навчалися в старій будівлі, по вулиці Київській. Це допомогло налагодити навчальний процес, однак школа продовжувала працювати в дві зміни, бо в 1960 році в ній налічувалося 30 класів.

У цьому ж 1960 році директором школи було призначено Подтикалова Миколу Івановича, який раніше виконував обов'язки завуча.

У цьому ж 1960 році згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР № 1115 від 24 жовтня 1960 школа змінила відомчу приналежність, тобто з підпорядкування управління навчальних закладів Донецької залізниці вона перейшла в підпорядкування міського відділу народної освіти і опинилася у віданні Міністерства освіти СРСР. Ця зміна не сприяла поліпшенню матеріального забезпечення школи, бо Міністерство освіти не мало таких ресурсів, як Міністерство шляхів сполучення. А питання забезпечення школи меблями, обладнанням стояло дуже гостро в зв'язку з необхідністю обладнання та оформлення відповідним чином нового шкільного будинку.

Завдяки зусиллям дирекції та всього колективу, всі ці труднощі були подолані. У школі була обладнана теплиця, де вирощувалися овочі і квіти, навчальні кабінети набували сучасного вигляду, в столярній майстерні, слюсарні учнями виготовлялися різна продукція, призначена для реалізації, велася активна робота на пришкільній ділянці.

У 60-70-ті роки учні школи під керівництвом вчителів активно допомагали довколишнім колгоспам у вирощуванні і збиранні врожаю різних сільськогосподарських культур.

Зачинателями багатьох цікавих і корисних справ були партійна, комсомольська і піонерська організації. Багато злободенних питань шкільного життя вирішувалися за безпосередньої участі учнівського та батьківського комітетів.

У 1965 році зі школи № 12 виділилася нова восьмирічна школа № 8, яка розмістилася в будівлі по вулиці Київській.

У цьому ж році до нової будівлі було прибудовано приміщення, в якому передбачалося розмістити шкільні майстерні.

Але в зв'язку з перевантаженістю було прийнято рішення облаштувати в прибудованому приміщенні їдальню та кілька класних кімнат. Таким чином, на жаль, майстерні так і залишилися в пристосованих будівлях, розташованих по вулиці Заводській та вулиці Ульянівській.

У середині 60-х років відбулися зміни в керівництві школи. У 1965 році Подтикалов Н. І. пішов з посади директора з причини серйозного захворювання, змінив його молодий керівник - Бардаков Володимир Федорович, але на наступний рік він був переведений на іншу роботу, і в 1966 році новим директором був призначений Лисенко Олександр Панкратович. Він очолював школу до пенсії, тобто, до 1983 року.

У ці роки колектив школи працював, як і вся система народної освіти, над здійсненням загальної середньої освіти. Авторитет школи зростав.

Учні школи досягли великих успіхів у спортивних змаганнях різного рівня, ставали переможцями та призерами предметних олімпіад у міському та обласному масштабах, вступали до ВНЗ. Щорічно в літній та осінній період школярі працювали на полях колгоспів імені Кірова, «Червоний Оскіл», імені XXIII з'їзду КПРС, «Жовтень», «Україна» та ін.

У школі поряд з досвідченими вчителями працювала велика група молодих педагогів. Усі вони своєю працею підтримували високий авторитет школи, як однієї з кращих в місті.

У зв'язку з переходом на кабінетну систему навчання в школі були обладнані кабінети української та російської мови, математики історії, біології та інших предметів.

Школа традиційно успішно брала участь в різних заходах загальноміського масштабу - оглядах художньої самодіяльності, виставках учнівських робіт, оглядах піонерських загонів, військово-спортивних змаганнях. Щорічно під керівництвом учителів учні відвідували з екскурсіями різні міста України та Радянського Союзу.

У 1983 році після виходу на пенсію Лисенко А. П. директором був призначений Древаля Євгена Олександровича, учителя цієї ж школи. На цей час у школі склався працездатний педагогічний колектив із досвідчених і молодих учителів. Одним із напрямків його діяльності було зміцнення і вдосконалення навчально-матеріальної бази. Незважаючи на хронічне недофінансування, завдяки підтримці міського виконавчого комітету, за останні роки в школі був обладнаний стрілецький тир, розширені і доведені до діючих норм приміщення харчоблоку і їдальні, заасфальтовано і переоснащено спортивний майданчик. У 1990 році був обладнаний комп'ютерний клас. У більшій частині класних кімнат і навчальних кабінетів було змінено меблі. Покращилось естетичне оформлення приміщень.

За цей час в школі виросли вчителі високого рівня кваліфікації. Так в різний час педагоги школи Мороз Л. П., Вербенко С. Б. перемагали в міських конкурсах «Учитель року» та ставали лауреатами подібного конкурсу обласного масштабу.

Виконуючи державний «Закон про мови», школа з 1992 року здійснює набір в 1-ші класи з українською мовою навчання.

1 вересня 2000 року відбулися зміни: об’єдналися дві загальноосвітні школи міста Ізюма, школа І-ІІ ступенів №8 та школа І-ІІІ ступенів №12.

Корпус по вулиці Київській 20 та корпус по вулиці Педагогічній 4 стали одним цілим – школа №12.

Історія школи почалась із двоповерхового корпусу і продовжує своє життя по сьогоднішній день.

Школа переповнена, працює в дві зміни, оновлений колектив створює умови для спільної праці.

23.11.2006 року помер директор школи Древаль Є.О. За часи роботи Євгена Олександровича школа не втратила свого високого рівня, авторитета.

З 2007 року школу №12 вперше очолює жінка Рябенко І.В.

Всі наступні роки вчительський склад не мав значних змін. Основу колективу складали досвідчені вчителі: Романова В.М., Чернятіна Т.Г., Олійник Н.В., Донник М.Г., Мачуліна В.В., Бугай Л.І., Школьна Н.О., Луговець В.К., Кузнецов В.О., Ставченко В.І., Бойко І.В., Василенко В.П., Шевченко Н.Т., Борщ Н.В., Пасікун, Сніжко О.М., Веприцька С.С..

Для будь-якої школи важливою умовою її успішної роботи є дружній учительський колектив, професіональний, з високими моральними цінностями, інтелігентний. Але без молодих спеціалістів, без нових поглядів власного бачення, бадьорості не можливе шкільне життя. У школі не втрачається зв’язок наступності від великих професіоналів до молодих вчителів.

Продовжується робота педагогічного колективу з розвитку розумових здібностей учнів, формування в них пізнавальної культури; здійснюється індивідуальний підхід до учнів на основі вивчення їхніх реальних можливостей; творчо використовуються ідеї, традиції народної педагогіки в практиці роботи школи; вдосконалюється робота педагогічного колективу зі зміцненням дисципліни та запобігання правопорушень серед учнів.

Сьогодні історія школи живе у справах і пам’яті вчителів та випускників.